Кожен, в кого ще не вимкнули інтернет за несплату, мав помітити, як розширюються стандарти жіночої краси. Моделі великих розмірів увірвалися на подіуми, у рекламу та на обкладинки журналів. Усюди, де раніше царювали астенічні ельфи з аномально низьким індексом маси тіла, раптом стали з’являтися реальні, земні жінки. З огрядними стегнами та пишними грудями. Іноді із зайвою вагою та навіть – страшне! – з очевидними ознаками ожиріння.
Модне слово “бодіпозитив” кожен трактує на свій манер. Але ігнорувати цей рух, вважати його маргінальною тусовкою товстух-невдах вже не виходить. Ще кілька років тому можні було називати Тесс Холідей нішевим блогером для вузької, специфічної цільової аудиторії. Але не сьогодні, коли в неї 1,7 млн підписників в Інстаграмі, а її фото в купальнику – на обкладинці британського Cosmo. Сьогодні вона – инфлюенсер світового рівня.
Десятиріччями жінки великого розміру були немов прокаженими для модної індустрії та глянцю.
На них не шили, про них не розповідали, їхні фото не публікували. Ніби дизайнери, редактори та фотографи побоювались заразитися їхньою огрядністю. Сьогодні модні бренди один за одним почали усвідомлювати, що повні жінки – це величезний ринок, який вигідніше освоювати, аніж далі ігнорувати. Модна преса потроху звикає до думки, що повні жінки – теж люди.
Але не суспільство! Суспільство прийняти це категорично не готове! Кожна журнально обкладинка з повною жінкою стає предметом запеклих дебатів у соцмережах. На кожне фото огрядної моделі злітаються зграї доморощених дієтологів, диванних спеціалістів зі схуднення та інших знавців чужого життя та вирішувачів чужих проблем. Одного погляду на фото незнайомої людини їм вистачає, аби взнати її раціон, спосіб життя, таємні побажання, а головне – страшні перспективи.
Професійні лікарі не погоджуються ставити діагнози за фото, а от критики у соцмережах роблять це легко, аж гай гуде! Їм жодних аналізів не треба, аби пообіцяти діабет, гіпертонію та захворювання суглобів будь-якій жінці, що важить більше за 60 кг. Вони вміють проникати у думки чужих людей та знають, що кожна товстенька жіночка потайки мріє бути “як усі” – тобто худою! І кожна огрядна пані неодмінно їсть тортики зранку до ночі та вже забула, як дістатися до спортивної зали. І перше, і друге вимовляється тоном судді, що зачитує обвинувальний вирок. Ніби не ходити до спортивної зали – це особливо тяжкий злочин. І люди мусять комусь звітувати про те, що вони їдять та як піклуються про своє здоров’я. Та ніби ці коментатори особисто видали жінкам, яких вони засуджують, “ідеальні”, худі та підтягнуті тіла. Але ті не виправдали високої довіри, не займалися спортом та наїли боки.
Здається, ну з чого б людям так перейматися чужим здоров’ям?
Чому їх так бентежить, чи накриє діабет незнайому модель з далекої країни? Нащо вони так запекло доводять, що ідеї бодіпозитива є хибними, повні люди щасливими не бувають, їм треба худнути у будь-якій спосіб? Чому взагалі людей так непокоїть чужа вага?
Та тому що насправді вони кажуть не про жінок на фото. Вони кажуть про себе. Це вони бояться поповнішати, аж тремтять! Це вони знущаються з себе голодуваннями та тренуваннями, намагаючись перехитрити природу. Чи навпаки, не голодують, не тренуються, набирають вагу – та ненавидять себе за це.
Роками глянцеві видання переконували їх, що повне тіло – це жахливо, негарно та несексуально.
Що повна жінка не може викликати бажання. Повні люди не можуть бути успішними. Повнота та здоров’я несумісні. Усі ці тези, включно з останньою – не є істиною в останній інстанції. Хворіють і худі, і товсті, коханими теж бувають і тонкі, і огрядні. Але стереотипи вкоренилися намертво. Страх та почуття провини – чарівні інструменти для маніпулювання. І багатоміліардна індустрія схуднення чудово ними користується, вселяючи у жінок страх повноти та провину за недостатню худобу.
Боротьба у мережі з умовною Тесс Холідей – це засіб, або вгамувати власні страхи. Вони переносять агресію на Тесс, аби заспокоїти себе. Це дуже нагадує хвилю звинчувачення жертв, яку викликали флеш-моби про гвалтування та домагання – #янебоюсьсказати та #metoo. Жінки бояться бути згвалтованими, їх жахають історії тих, хто пережив насильство. Тож вони захищаються психологічно, вигадуючи, чому жертва сама була винна у тому, що з нею сталося. Жертва погана, поводилася неправильно, а я хороша, поводжусь правильно. Тому зі мною ніколи такого не станеться. Такі думки створюють ілюзію контроля над неконтрольованими подіями та заспокоюють.
З вагою все ще гірше. Панує думка, далеко не завжди вірна, що зайва вага може виникнути тільки з вини самої людини. Вона власними руками “довела” себе до повноти чи, щонайменше, недостатньо відчайдушно з нею боролася, “запустила” себе. І це прекрасний привід для принижень та звинувачень, для самостверждення за чужий рахунок та спроб вгамувати своїх власних внутрішніх демонів. Я хороша, я живу правильно, тому я ніколи не буду такою товстою! Ось про що кричить насправді кожен коментар, сповнений ненавісті та презирства до повних жінок на фото. Але це знов таки лише ілюзія контролю. Досить одного розладу в організмі – і цей самогіпноз не допоможе від зайвої ваги. Так само як звинувачення жертв гвалутування не допоможуть від ман’яка у під’їзді.
Тільки коли жінки зрозуміють, що життя не закінчується після 60 кг,
вони зможуть ставитися більш толерантно до чужих тіл будь-якого розміру. Тільки коли вони припинять вимірювати власну цінність цифрами на сантиметрі та вагах, то дозволять іншим жінкам бути собою, а не відповідати стандартам. Тільки коли жінки навчаться по-справжньому любити себе, вони припинять ненавідити інших.
Цю статтю було вперше опубліковано на Womo.ua
Читайте також “Мода НЕ для повних”
